Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Справа № 910/1917/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКорнілової Ж.О., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Шурпо Л.Є., відповідача третіх осіб-Калінчук В.В., -Серьожкін Б.К.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.10.2014у справі№910/1917/14за позовомТОВ "Геоінвест"до (треті особикомунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" - Серьожкін Б.К., Серьожкіна Н.І., Серьожкін Д.Б.)про зобов'язання прийняти майно з орендивстановив:

Рішенням господарського суду м.Києва від 15.07.2014 (судді: Ярмак О.М., Грєхова О.А., Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 (судді: Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) позов задоволено повністю, зобов'язано відповідача прийняти від позивача з оренди квартиру №98 у будинку №76 по вул.Жилянській в м.Києві та підписати акт прийому-передачі вказаної квартири.

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.291,785,795 ЦК України та ст.36 ГПК України. Зокрема, на думку скаржника, зважаючи на те, що позивач з 01.01.2014р. орендоване жиле приміщення не звільнив від проживаючих у ньому громадян, то вимога про його передачу відповідачу по акту прийому-передачі суперечить нормам закону та договору.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та третіх осіб, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано скаржником, 01.01.2005р. між позивачем та відповідачем укладено договір оренди жилого приміщення №3533 (далі - договір від 01.01.2005), згідно якого відповідач (орендодавець) надає, а позивач (орендар) приймає в орендне користування жиле приміщення: квартиру №98 у будинку №76 по вул.Жилянській у м.Києві, житлова площа - 18,6кв.м., загальна площа - 34,1кв.м. Технічний стан обладнання відображено у двосторонньому акті прийому-передачі жилого приміщення (додаток №1) (п.1.2.3 договору від 01.01.2005).

За актом прийому-передачі жилого приміщення орендодавець здав, а орендар прийняв в користування квартиру №98 по вул.Жилянській, 76, житлова площа - 18,6кв.м., загальна площа - 34,1кв.м., для тимчасового проживання родини Серьожкіних у складі чотирьох осіб: Серьожкін Б.К., Серьожкін К.Г., Серьожкіна Н.І., Серьожкін Д.Б.

У пункті 1.1 договору від 01.01.2005 вказано, що орендодавець надає в орендне користування позивачу (орендарю) жиле приміщення на визначений у п.6.1 договору термін.

Пунктом 6.1. договору від 01.01.2005 встановлено термін дії договору - з 01.01.2005р. до 01.07.2005р.

Згідно п.6.2 договору від 01.01.2005 останній може бути продовжений за згодою Головного управління житлового забезпечення КМДА, якщо менше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору від орендаря надійшло письмове звернення з проханням пролонгації договору.

Додатковими угодами від 01.06.2005 №1, від 20.06.2006 №2, від 25.10.2006 №3, від 01.06.2007 № 4, від 29.06.2007 № 5, від 31.07.2008 № 8, від 10.09.2008 №8, від 28.11.2008 №9, від 30.12.2008 № 10, від 06.03.2009 № 11, від 15.07.2009 № 12, від 01.02.2010 № 13, від 15.06.2010 № 14, від 18.02.2011 № 15, від 01.06.2011 № 15, від 19.09.2011 № 17, від 22.12.2011 №17, від 19.07.2012 №18, від 29.12.2012 №19 договір оренди продовжувався по 30.06.2013р. включно.

Судом першої інстанції встановлено, що в зв'язку з відсутністю заяви однієї із сторін про припинення договору оренди, строк його дії продовжено з 01.07.2013р. по 31.12.2013р. включно.

29.11.2013р. позивач звернувся до відповідача з листом №12 про припинення договору оренди 31.12.2013р. у зв'язку із закінченням строку його дії, запропонував прийняти об'єкт оренди 31.12.2013р. та надав підписані зі свого боку два примірники акта прийому-передачі.

13.01.2014р. ТОВ "Геоінвест" повторно звернулося до відповідача з листом №2 про необхідність прийняття орендодавцем приміщення з оренди та припинення договору оренди, додало акти прийому-передачі, що підписані з боку ТОВ "Геоінвест".

Відповідач листом від 15.01.2014 надав відповідь про те, що складе та підпише акт прийому-передачі зазначеного приміщення лише після звільнення приміщення.

Згідно з ч.4 ст.284 ГК України, яка кореспондується зі ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч.1 ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, орендар на підтвердження виконання зобов'язання за договором оренди (найму) вправі в судовому порядку вимагати прийняття від нього орендодавцем майна, яке було предметом договору, та документального оформлення такого прийняття згідно з ч.1 ст.545 та ч.2 ст.795 ЦК України.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних орендних правовідносин (постанова ВСУ від 20.03.2012 у справі №1/5005/5719/2011).

Судами попередніх інстанцій з достовірністю встановлено, та скаржником не спростовано правомірне звернення орендаря до орендодавця з заявою про припинення договору оренди у зв'язку з закінченням строку його дії та про прийняття об'єкта оренди орендодавцем.

Відтак, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач зобов'язаний прийняти у орендаря жиле приміщення за актом прийому-передачі.

Колегія відхиляє посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на відсутність звільнення позивачем орендованого приміщення від проживаючих у ньому громадян (третіх осіб), виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано заявником, родина Серьожкіних на час укладення спірного договору вже проживала в орендованій квартирі, так як вселилася до неї на підставі ордеру від 13.05.1991р. №15/91 на право тимчасового проживання в квартирі №98 будинку №76 по вул.Жадановського (теперішня назва - вул.Жилянська) на час капітального ремонту будинку №12 по вул.Леніна (теперішня назва - вул.Б.Хмельницького), який виданий Ленінською районною Радою депутатів трудящих згідно рішення від 09.01.1989р. №22 на ЖЕК №502.

Таким чином, згідно з актом прийому-передачі до договору від 01.01.2005 №3533 об'єкт оренди був прийнятий ТОВ "Геоінвест" у користування з проживаючою в ній родиною Серьожкіних у складі 4 осіб.

Також судами з достовірністю встановлено, що між відповідачем, як наймодавцем, та Серьожкіним Б.К., як наймачем, існують відносини найму житла, які згідно положень Житлового кодексу України виникли на підставі ордеру №15/91 від 13.05.1991р.

Отже, з наведеного вбачається, що орендоване приміщення фактично займає не товариство, а родина Серьожкіних, питання щодо виселення яких має вирішувати в порядку цивільного судочинства саме відповідач як балансоутримувач будинку, а не позивач як орендар, чим спростовується твердження скаржника про зворотне.

Більше того, згідно зі ст.382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до ст.6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Відтак, позивач, який є суб'єктом господарювання (юридичною особою), не має права безпосередньо використовувати для своїх господарських потреб орендоване житлове приміщення (квартиру), оскільки останнє має жиле, а не нежиле призначення. До того ж, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів оренди спірної квартири в якості службового житла з метою проживання працівників позивача.

Таким чином, у зв'язку з припиненням договору оренди від 01.01.2005, у позивача відсутні правові підстави користуватися спірним житловим приміщенням, тому відповідач як орендодавець зобов'язаний прийняти його з оренди. При цьому, наявність проживання в орендованій квартирі певних громадян жодним чином не перешкоджає припиненню укладеного між сторонами договору оренди від 01.01.2005 та оформленню відповідним актом факту повернення об'єкта оренди орендодавцю, оскільки, по-перше, товариство цим жилим приміщенням фактично не користується та не може користуватися в силу приписів житлового законодавства. По-друге, доказів укладення між ним та третіми особами договору суборенди житла матеріали справи не містять, судами не встановлено та відповідачем не надано.

Водночас, колегія вважає за необхідне зазначити, що порушені скаржником питання щодо невиконання позивачем зобов'язань по реставрації житлового будинку за іншою адресою, можуть бути предметом іншого позовного провадження.

Крім того, касаційна інстанція не може прийняти до уваги передчасні твердження заявника про фальсифікацію ордеру №15/91 від 13.05.1991р., оскільки порушене питання має вирішуватися в порядку кримінального судочинства. Тим більше, що згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 у справі №910/1917/14 залишити без змін, а касаційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" - без задоволення.

Головуючий, суддяВ.Овечкін Судді:Ж.Корнілова В.Цвігун